Олексій Арестович: Ті, хто вважає Зеленського клоуном — самі клоуни. Клоун ніколи не оголосить війну одночасно олігархам, контрабандистам, «злодіям в законі» і Путіну…
Речник української делегації в ТКГ та радник глави Офісу президента Олексій Арестович в інтерв’ю «Телеграфу» розповів про те, чому одночасно хвалить і Петра Порошенка, і Володимира Зеленського, чи слід відокремлювати ОРДЛО від решти України стіною й чому Кремль може відмовитися від аншлюсу Білорусі.
Україні потрібно більше самостійності
— В одному з нещодавніх інтерв’ю ви сказали, що український порядок майбутньої зустрічі Путіна і Байдена обговорюється з Офісом президента.
Можете сказати, про що саме йде мова, хто з боку Офісу веде переговори та яких сфер стосується це обговорення?
— Не можу сказати ні того, ні другого, ані третього. За пропозицією американців, за нашим наполяганням ми практично щодня консультуємося, а ось зміст я, на жаль, не можу відкрити.
— Ми — це Офіс президента?
— Офіс.
— Президент і …
— Так, глава держави і його помічники.
— Як ви вважаєте, наскільки такі переговори без України можуть бути небезпечними згодом для нас, враховуючи, що вже є неприємна історія з «Північним потоком-2»?
— По-перше, «привіт» всім тим, хто говорив, що Байден прийде й все вирішить. Він порішав: «Північний потік» буде добудований. По-друге, ця історія вчить нас дуже важливій речі — інфантилістські настрої в Україні треба викорінювати. Ми найбільша країна в Європі, більша за Францію, більше за Німеччину.
Країна, що має важливе геополітичне і географічне значення. Нам вже час усвідомити себе і почати вести себе самостійно. Це, безумовно, передбачає дружбу і партнерські взаємодії з Заходом, але я б особисто, підкреслюю це слово — особисто, волів би, щоб ми йшли по шляху Туреччини, Азербайджану чи В’єтнаму. Тобто коли держава не намагається себе безумовно розчинити в військово-політичних блоках або наддержавних блоках, а веде свою політику взаємодії з тими, з ким вважає за потрібне. Крім того, не варто забувати про наше партнерство з Туреччиною, наприклад, або ту ж нову Люблінську унію (мова про «Люблінський трикутник», куди входять Україна, Польща і Литва. — ред.).
При цьому, Америка залишається нашим надійним партнером. Не ми сказали, а вона сказала, що інтереси України будуть враховані. Але я обережно можу сказати, що в Офісі президента з’явилися настрої і вони далеко не вчора з’явилися, які говорять про те, що Україні потрібно більше самостійності у визначенні своєї геополітичної долі.
Настрої про те, що ми повинні правити своєю долею, управляти як незалежна держава, а не як держава, що з кожного приводу озирається на наших партнерів. І, я думаю, що події, які підуть далі, просто цю точку зору зміцнять. Ви ж бачите позицію Офісу по судовій реформі, з питань ринку землі, з питань наглядових рад. Вона досить самостійна.
— Це зараз видно, що є якась, скажімо так, спроба абстрагуватися від волі Штатів, в тому числі. Але наскільки це не буде небезпечно в таких питаннях, як протистояння з Росією?
— Протистояння з Росією визначається верхнім трикутником. У липні 2019 року Альянс записує Китай в противники. Західне військово-політичне керівництво не на рівні аналітичних зауважень або статей експертів, а на рівні військового та політичного планування вважає Китай противником і передбачає навіть збройне зіткнення до 2030 року, активно до нього готується. Штати кують блок проти Китаю, активно втягують туди Індію, Австралію, Південну Корею, Японію і традиційний антикитайський настрій.
Центральне питання тут — а де буде Росія? Є люди, в тому числі, на Заході, які вважають, що Росію вдасться перетягнути на сторону Заходу і є ті, хто вважає, що Китай її не відпустить, і що головне — забезпечити нейтралітет. Чи не дозволити так інтенсивно згодовувати російські технології Китаю, як вона (РФ — Ред.) згодовує зараз, тому що Росія виступає технологічним хабом для Китаю.
Що б там не говорила наша пропаганда, розповідаючи, що росіяни лаптем щі сьорбають, млинці з лопати їдять, але Росія реально зробила ряд проривів в технологіях, яких немає на Заході, і потихеньку продає їх Китаю. Байден хоче забезпечити там хоча б нейтралітет або хоча б меншу швидкість дрейфу Росії в бік Китаю.
Проблем зараз дуже багато, починаючи від Великого шовкового шляху, тому що від Північного моря до Перської затоки всі сухопутні шляхи неможливо з Китаю провести в Європу так, щоб вони не пройшли через територію Росії або територію Ірану. І коли Байден заявив, що Путін — вбивця, Лавров тут же зробив незапланований візит до Китаю. Звідти вони разом злітали в Іран і, в загальному, трикутник позначився.
Є ще проблема Північного морського шляху і Північного потоку. Плюс, не забуваємо, що коїлося на наших кордонах, коли Путін лякав страшним вторгненням. Це чисто чекістський метод. Однією головою з двоголового орла він стверджує, що вторгнення і не готувалося, а другою він вимагає плату за те, щоб воно не відбулося. І він отримав це — зустріч з Байденом.
Це досить ефективний крок для перепочинку Україні і взагалі Європі в разі можливого початку бойових дій. Жертвувати долею України на зустрічі точно не будуть. Для нас найгіршим варіантом може бути те, що Байден скаже, що він підтримує Мінські угоди і необхідність їх виконання. Тому що, ми ж розуміємо, в якому вони стані і який там відсоток ефективності — він нульовий. А ось якщо він погодиться на розширення формату, отримає стовідсоткові гарантії від Путіна відмови Росії від відкритого застосування озброєння проти України, то це буде великим успіхом.
Тут питання в іншому — нас цікавить військово-технічна підтримка й політична безпека. Я думаю, ми все це отримаємо. Здачі України точно не буде. Крім того, Байден не може піти на шантаж Росії щодо України, тому що центр американських і світових інтересів лежить вже не в Європі, а в азіатсько-тихоокеанському регіоні. Якщо він здасть Путіну Україну, то чого варті гарантії в Азії для інших союзників?
1 жовтня Європа буде зовсім іншою, положення України погіршиться
— Одним з головних питань зустрічі буде, все ж таки, будівництво «Північного потоку-2», і вся ця історія зі скасуванням санкцій. На вашу думку, його добудують? У декого ще залишаються сумніви…
— Я впевнений, що він його буде закінчено.
— Він уже знаходиться на фінальній стадії…
— Так. Байден поступився з цього питання. Росіяни виставили, швидше за все, це умовою зустрічі.
— Продовжуючи тему, чи можлива ескалація з боку Росії після того, як у будівництві буде поставлена фінальна крапка?
— Росіяни ж зробили нам свій реверанс. Вони сказали, що український транзит буде використовуватися в будь-якому випадку, навіть незважаючи на наявність «Північного потоку-2». Це диверсифікація шляхів постачання російського газу в Європу, але не заміна все-таки.
— Так, але Україні залишиться, по суті, мінімум з того, що поставляється в Європу…
— Мінімум, але залишиться, і багато країн, які залежать від української ГТС, будуть нервувати, якщо це трапиться — країни НАТО, країни Євросоюзу. Це не так все просто, але, звичайно, Путіну вдався його великий проект з газопроводом. Що робила українська дипломатія всі попередні роки, коли у відкритій пресі повідомлялося, що потік буде будуватися? Всі кричали, що Путін не побудує, він не побудує Кримський міст, він не побудує два потоки, що німці не дадуть, Штати не дадуть.
І що далі? Тому наша команда зіткнулася з цією проблемою, коли потік був побудований вже відсотків на 70 і там питання було фактично вирішеним. Сильна наша сторона у тому, що у нас не тільки газотранспортна система, у нас ще й сховища дуже серйозні. Справа в тому, що проблеми Північного потоку — це ж не тільки проблеми поставок. А до «Північного потоку» ще йдуть сховища, в яких відчайдушно потребувала Австрія і Німеччина. Вони ж головні одержувачі. Усім потрібен не стільки газ безпосередньо, скільки те, де його зберігати. Цей потік, як велика інфраструктура, передбачає змичку, по-перше, газопроводів, по-друге, зберігання газу. Тобто різке вдосконалення структури на користь Німеччини, Австрії.