Дзвінок: – “Альо! Здравствуйтє! Вас беспокоіт менеджер вашего банка! Вам удобно гаваріть?”.. Я: – “Шо?”…-“Бабушка! Нам нада трі цифри с обратной сторони банковской карти!”.. Я відповідаю…
Дзвінок:
– Альо! Здравствуйтє! Вас беспокоіт менеджер вашего банка! Вам удобно гаваріть?
Я – (в натурі Цезар, причому: Гай і Юлій одночасно), помішуючи однією рукою борщ, другою набираючи якусь дуже мудру філософську мисліщу, ногою відпихаючи Байку від коробки, яка для книжок призначена, а не для сірої нахабної морди!!!:
– Перепрошую! Га?
– Мєня зовут Юлия, я менеджер вашего банка. Ви можетє говоріть?
Я – пальцями ноги переставляючи коробку на табуретку, однією рукою дописуючи глибоко-філософську мисліщу, другою досипаючи сіль у борщ:
– Шо?
– Рєшенієм совєта дірєкторов ваша карта пєрєдайотца на мониторінг.
Я: – офігівши від висоти, глибини й різносторонніх векторів у сформульованій мисліщі та кута падіння коробки разом із табуреткою і кішкою, а заодне й теорії ймовірності, що я блін замість солі всипала до борщу цукор:
– Хто кого порішив?
– Савєт дірєкторов банков Приват, Аваль і Ощадбанка рєшил отправіть вашу карту на фінмоніторінг. Давайтє уточнім рєквізіти.
Я – переконавшись, що всипала до брщу сіль, а не якийсь інший порошок білого кольору, усвідомивши, що то була не філософська мисліще, а банальна метафора, доповнена двома епітетами, трьома порівняннями, дієприкметниковим зворотом, часткою -не з безособовим дієсловом і ще кількома вигуками стосовно емпіричного пошуку квінтесенцій здорового глузду в пацієнтів шостої палати та остаточно розмежувавши коробку і кицьку:
– Чічас! Спочатку уточніть: хто якого дірєктора банку порішив!
– Врємя заканчіваєтся! Давайтє бистрєнько уточнім рєквізіти! Назовітє срок дєйствія і трі цифри на оборотє!
Я – доливаючи сметану до борщу, показуючи дулю Байці і намагаючись засократити якийсь черговий порух знахабнілих до краю нейронів у черепній порожнині:
– 06.07.21
– А трі цифри?
Я – одною рукою помішуючи біло-бордові хвилі борщу та подумки порівнюючи ці гранатово-рубіново-агатово-опалові переливи із вкрапленням петрушково-кропового малахіту та мармурової крихти чорного перцю:
– 666
– Ви что шутітє?
Я – вимикаючи дорогий нептунський газ, який подається золотими трубами з платиновими вентилями, накриваючи кришкою своє безцінне вариво та відправляючи його ще на трохи до, надійно захищеного від зголоднілих дітей гарячого сейфу духовки, щоб вариво набралося сталої цінності та паралельно з тим дописуючи якийсь вічно незакінчений каданс:
– Анітрохи!
– Еті цифри точно из вашей карти?
Я – захопившись ультранаціоналістичними ідеями та, культивуючи чистоту посуду, мийки, плити, підлоги навколо та коробки, щоб там поміж книжки не потрапила котяча вовна
– Ні. Вони з Біблії.
– Нам нада цифри із карти!
Я – відшукавши кінець незакінченого каданса, вимкнувши духовку, ховаючи на антресолі коробку від нахабної сірої мордяки та закликаючи дітей вечеряти:
– Пишіть: один, дві крапки, до мільйона.
– Ето что?
Я – слухаючи як ніжно плямкають мої діти, ловлячи неповторні запахи борщу, свіжого вітру перед майбутньою грозою, матіоли під вікном та чуючи нюхом аферу:
– Цифри це. Вам такі не підходять? Масштаб топографічної карти тернопільської області. Я нею діру в шпалерах заклеїла.
– Бабушка! Нам нада трі цифри с обратной сторони банковской карти!
Я – дивлячись у дзеркало, пильно так вдивляючись у нього, що мені аж мало не повилазило, не помітивши там жодних критичних геронтологічних трансформацій, зате добряче набравшися далеко не емпатичних емоцій стосовно співрозмовниці:
– Псячuй xвicт тобі бабушка! Може з мого року всі coбаки вже й пoздuxaли, але змiї ще точно чуються непогано. Цифри їй не подобаються! Ти диви яка: таке мале rа*но, а вже розмірами масштабу перебирає! Так ось: ті попередні цифри – то був кінцевий термін споживання сметани, а я оце з тобою розмовляла виключно задля того, щоб kібepполіція встигла вичислити твоє місцезнаходження.
Вибили. Капець як люди ображатися схильні поробилися. Такі ніжні поставали, що прuбuтu мало.