Коли на запpавку заїхав бус із наліпкою на лoбовому “Гpуз 200″… чеpга в сеpедині завмеpла. З буса вийшов молодий капітан…

Коли на заправку заїхав бус із наліпкою на лобовому “Груз 200”, а за ним стара камуфльована ємєлька, вся посічена осколками, черга в середині завмерла. З буса вийшов молодий капітан із загіпсованою рукою, з ємєльки четверо чорних від сонця молодих бійців.

Зайшовши в середину, капітан хтів стати в чергу, працювало дві каси, черга автоматично із двух перейшла в одну, кєп смутився, та подякув людям.

– 6 кави, 6 води без газів півтарачки, 2 Вінстона будь-ласка.

– кава та вода без грошей – сказала молода, гарна продавщиця.

Капітан смутився ще більше – я плачу.

– Ні, це від закладу, в мене брат та тато під Ізюмом зараз. Їм може тоже хтось води дасть.

В мене десь там всередині защемило просто пі..дец, у кожного в черзі почуття були подібні, це було видно. Вийшовши на вулицю, хлопці покуривши, посідали по машинам та поїхали відвозити побратима в останню путь додому.

Ви тільки живіть, пацани, – думав я, витираючи ті грьобані сльози, які йшли реально самі по собі.

Сентиментальним я ніколи не був, поміняло. До дому лишалося десь 300 км…

Дмитро Корней