Тетяна це довго терпіла, та сьогодні їй терпець урвався. Вона налетіла на чоловіка та сказала йому все, що про це думає. Не забула згадати і про те, що так само, як і він, ходить на роботу, а ще й вдома в неї друга зміна – все робить, отримує стільки, скільки і він, та чомусь вимушена тягнути все на собі… Замість того, щоб почати виправдовуватися, чоловік відповів цитатою з кінофільму «Мовчи, жінко!» – підвівся, та незабаром за ним грюкнули двері. Ось і поговорили

Зупинка у центрі міста після закінчення робочого дня була, як звичайно, досить людною.

Усі поспішали повернутися додому, до того ж холодний дощик зовсім не сприяв довгим прогулянкам на свіжому повітрі. От тільки Тетяна після роботи сьогодні нікуди не поспішала. Ще зранку жінка посварилася з чоловіком. Вона сховалася під дахом будинку та сумно поглядала на людей, що метушилися, аби швидше сховатися від дощу у транспорті. Здавалося б, привід – найбанальніший. Ну, не помив чоловік посуд після сніданку… Проте Тетяні було чомусь дуже образливо. Річ у тім, що повторювалося так щодня. Ті вільні хвилинки вранці перед роботою, замість того, щоб прибрати за собою – чоловік проводить біля комп’ютера: то новини переглядає, то з друзями переписується. А Тетяна має встигнути і сніданок приготувати, і зі столу прибрати, і сама зібратися.

Тетяна це довго терпіла, та сьогодні їй терпець урвався. Вона налетіла на чоловіка та сказала йому все, що про це думає. Не забула згадати і про те, що так само, як і він, ходить на роботу, а ще й вдома в неї друга зміна – все робить, отримує стільки, скільки і він, та чомусь вимушена тягнути все на собі… Замість того, щоб почати виправдовуватися, чоловік відповів цитатою з кінофільму «Мовчи, жінко!» – підвівся, та незабаром за ним грюкнули двері. Ось і поговорили… Тетяна швидко домила посуд, накинула кофту, схопила сумку, та побігла за Сергієм – зазвичай він підвозить її до роботи. Але сьогодні ображений чоловік не став чекати на неї. Тож жінці довелося йти на роботу пішки…

За матеріалами – “Є”.

Увесь день Тетяна була сумною, неуважною, навіть на горіхи отримала від керівництва. Все чекала, коли ж оживе її телефон, Сергій попросить пробачення. Але цього не сталося. Так нічого він і не зрозумів. Зате Тетяна багато чого зрозуміла. Коли гладиш чоловіка «по шерсті» – все добре, мовчиш – ще краще, а як починаєш йому казати, що щось не так – одразу стаєш поганою…

Для того, щоб хоч якось відволіктися від своїх думок, жінка почала розглядати людей на зупинці. Он, молода пара стоїть, дивляться одне на одного такими закоханими очима, що навіть заздрісно стає. Нічого, мине декілька років, то ви почнете прискіпуватися один до одного, та навіть не згадаєте, якого кольору очі у вашої половинки.

А он стоїть така ж самотня жінка, як і вона – по ній видно, що вона вже пізнала смак шлюбного щастя та сита ним, вона теж нікуди вже не поспішає. А ось старенькі дідусь та бабуся сховалися під однією парасолькою… Тетяна хотіла перевести погляд далі, та… подивилась на цих стареньких знову. Як вони дивляться одне на одного. Дідусь навіть бабусю за плечі обіймає, а та, як дівчинка, щасливо притискає букет з ромашок. Яка дивна та незвичайна картина. Тож Тетяна почала розглядати цих літніх Ромео та Джульєтту більш пильно. Вони про щось розмовляють, але, з огляду на інтонацію, їхні розмови – про щось приємне, бабуся постійно усміхається, а дідусь – дивлячись на нього, розумієш, що таке бути стіною для своєї дружини. Оце, здається, і є справжнє кохання.

Саме так хотіла б жити Тетяна. Саме таких стосунків прагнула з чоловіком Сергієм. І, що дивно, спочатку в них все так і було. Вони довго зустрічалися, мліли від одного зустрічного погляду. Після одруження перші місяці вони не розлучалися. Разом на роботу, разом з роботи, потім увечері якась цікава програма. Жодних сварок, жодного непорозуміння. Кожен з них намагався зробити приємне іншому. Тож посуд ніколи не був брудним, килим був завжди чистим, а підлога сяяла. Саме це і є щастя – так думала Тетяна. Та потім все змінилося. Не раптом, а якось поступово. Сергій почав більше часу проводити з друзями чи біля комп’ютеру, Тетяна стала частіше сваритися. А зараз їх шлюб можна охарактеризувати – «важко нездужає». Так і до фінішу недовго…

Але розлучатися з чоловіком і остаточно втрачати своє кохання жінка не хотіла. Вона любила Сергія і вірила в те, що й він її любить. Тож… Вона рвучко підвелася з лавки та попрямувала до стареньких. «Вибачте, але я дивлюсь на вас та відверто заздрю. Видно, що ви кохаєте одне одного, і це назавжди. Будь ласка, скажіть мені свій рецепт справжнього кохання?» Дідусь та бабуся здивовано подивилися на Тетяну, та потім запросили жінку до себе у гості. За чашкою міцного чаю з солодким варенням, Василь Орестович та Надія Степанівна розповіли Тетяні свою історію. «Дівчинко, можна я буду називати вас так? – почала Надія Степанівна, – в нашому житті теж було усіляке, але ми завжди намагалися прощати одне одного, та бачити у своїй половинці не лише недоліки. Саме тому ми і зберегли своє кохання».

Звичайні слова. Хіба це і є рецепт справжнього кохання? Якби Тетяні це сказав хтось інший, а не ця пара, вона б у це не повірила, але очі її сьогодні не обманювали, вона і справді бачила, яким має бути справжнє кохання.

Тетяна поспішила додому. Відчинила двері власним ключем… З кухні було чути як співає чоловік. Зазвичай він так поводився, коли готував щось смачненьке. Побачивши Тетяну, він промовив: «Кохана, в нас сьогодні справжній борщ з пампушками…» «Як я тебе люблю», – відповіла Тетяна. Тепер вона ніколи не дозволить прикрим дрібницям зруйнувати свою любов, адже знає, як його зберегти.

Автор – Ольга ШЕВЦОВА.

Фото – ілюстративне.

Передрук матеріалу без гіперпосилання на заборонений!

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook.