Лікар не витримав та ж0рстко звернувся до своїх колег: “Таке говорити має бути соромно…”
«А ШО ВИ ХОТЄЛІ?» Говорили з колегою, і він підказав мені непогану тему для поговорити в соціальних мережах. І дійсно, однією з проблем спілкування пацієнта та медичного працівника є ось це хамське запитання «А шо ви хотєлі?»
А шо ви хотєлі, у вас рак IV стадії?!
А шо ви хотєлі, вашій мамі 90 років?!
А шо ви хотєлі (ще тисяча варіантів).
От цікаво, а яку відповідь очікує той, хто ставить таке запитання? Щось на кшталт того: «Я, бля, завжди мріяв (мріяла) померти в муках»??? І людина якось почуває себе ніяково. Мовляв, ну дійсно, а чого я хотів (хотіла), невже якісного надання мені медичної допомоги, людської розмови з повагою до людської гідності, спроби мені допомогти? Де і у кого? У цих нащадків школи хамства совєтського дефіциту? І, що цікаво, або 100, або як мінімум 99% не знаходять, що відповісти на такі слова…
В медицині є табуйовані теми. Багато хто собі не дозволяє з пацієнтами говорити, наприклад, про смерть (таке враження, що її не буде, якщо про неї не говорити) або про онкологічні хвороби. І мені здається, що у нас збилися пріоритети та принципи.
Треба міняти табу. Про смерть говорити (грамотно, з повагою до людини, без залякування) — не табу. Про рак говорити чесно (і грамотно, з повагою до людини, без залякування) — не табу. А от такі, як наведене питання — однозначне табу.
Це фраза — індикатор недостатньої кваліфікації, людських та професійних якостей. Таке запитання говорити має бути соромно.
Дуже сподіваюсь, що з часом ми змінимо ці традиції та навчимося взаємній повазі. А інакше ми просто не зможемо добиватися результату. Світ зараз не той. І взаємна повага — необхідна умова в багатьох сферах. І є сенс їй повчитися.
Гарних вихідних, панове!
P. S. Винесу в пост пропозицію Anastasiya Leukhina:
Тут можна додати лінк на Зовсім не страшна книга
