Цю жінку вони побачили несподівано біля напівзруйнованого будинку. Вона стояла в …
Цю жінку вони побачили несподівано біля напівзруйнованого будинку. Вона стояла в чорному провалі колишнього будинкового під’їзду та дивилися кудись в сторону. Здається. вона когось звала чи чекала.
–Глянь, какая телка! – штовхнув командира Лисий.
Жінка ніби-то почула, що про неї говорять та озирнулась. Єдине, що вона могла побачити – це броньовану машину, яка належала до військ російської федерації. Вона не могла бачити чотирьох чоловіків, що були всередині. Але вони її бачили та жадібно вирячились на привабливу постать та яскраві очі під рівними та темними бровами.
– Пошли знакомиться, – хіхотнув Ваньок, самий молодий із них та самий гарячий до дівок.
Жінка нагнулась, підняла з землі якусь тварину, здається, кота, та розчинилася в розтрощенном під’їзді. Перш ніж зникнути, вона подивилась через плече на машину.
– Глянь, приглашает! – хтиво посміхнувся Лисий та ще раз запитально подивися на Батю. Той кивнув головою.
– Пошли. Нужно проверить, нет ли там бешеных укров. Засады, к примеру.
– Проверить, допросить местных аборигенов как следует, – зареготав Бобр, що отримав призвисько за великі передні зуби та звичку постійно щось гризти.
Батя не заперечував. Війна його доволі достала – цей бруд, шум та постійна напруга. Солдат просто зобов’язаний мати деякі приємні моменти на війні – і жінки були одним з найприємніших пунктиків. Особливо, коли вони плакали та благали їх не чіпати. Чи без суперечок погоджувались задовільнити будь-які примхи – аби щоб не чипали їхніх маленьких паскудьонишей. Такої безперчної влади над цими сучками в мирному звичайному житті не знайдеш. А тут – на кожному кроці. На війні – ти бог та господар. Береш що хочеш та кого хочеш. Головне – не попасти під раздачу та не загинути.
Під’їзд їх зустрів грудою скла. Двері квартир теж були розтрощені, лише на третьому поверсі в одній квартирі вони були причиненіі, як буває, коли господарі вдома. Саме в ці двері вони й зайшли.
У квартирі все було прибрано та охайно. Ніби-то не було ніякої руйнації навколо, що вчинили дії “освободителей”. Звідкись лунала тиха музика. Вони попрямували на звук.
В просторій кімнаті за круглим столом сиділа доволі стара жінка та розкладала карти по поверхні. Здається, то був пасьянс. На колінах в неї мурчав чорний кіт.
– Эй, бабка, кто здесь еще есть кроме тебя? – спитав Батя по праву старшого.
– Кроме меня, милок, тут есть еще мой котик, – не відриваючи погляду від карт відповіла стара.
Батя, мовчки витяг зброю, навів на стару та клацнув затвором.
Та, навіть, не ворухнулась і продовжувала перекладати карти із купки до купки.
– Нельзя обижать старую женщину, милок, – пробурмотіла жінка, закривая бубнового короля дамою пік, – у тебе ж самого есть мама, которая к тому же тяжко болеет.
Це була правда – у командира вдома дійсно залишилась хвора мати. Єдина жінка, яку він любив – всі решта жінок у світі були хтивими жадібними потворами. Але заради матері він був спроможний на все, навіть підписати контракт та піти на цю довбану війну. Звідки вона знає про матір? Мабуть, просто ляпнула, щоб викликати жаль.
Батя недобре примружив очі, але відвів зброю та коротко наказав:
– Проверить все. Кого найдете – тащите сюда.
Його команда зухвало кинулися на пошуки. Ваньок перш за все чкурнув до іншої кімнати та радісно заволав звідти:
– Нашел!
Він з’явився на порозі, тримаючи в руках велику пляшку. Батя прийняв, покрутив у руці, посміхнувся.
– Богато живешь, бабка. Хеннесси, да еще акцизный. Откуда взяла?
– А это мне, милок, поклонники подарили, – посміхнулася стара та підвела на нього очі. Вони були темними і якимись аж ні разу ні старечими.
Ваньок між тим хазяйнував – знайшов красиві фужери в шафі, зірвав з пляшки акцизну стрічку та разлив віскарь.
– Закусь есть? – спитав він у жінки.
– Какая закусь, милок, – фиркнула та, – война на дворе, или не заметил? Иди на балкон, там прошлогодние яблочки есть.
Ваньок спочатку перерив на кухні всі шафи, потім прийшлось йти за яблуками. Між тим повернулися Бобр з Лисим.
– Никого, – коротко отрапортовали вони.
Той знов розвернувся до старої.
– Куда девку прячешь, старая?
– Тут никого кроме нас с котом нет, – спокійно відповіла та.
– Хватит брехать. Мы видели, как в этот подъезд телка молодая заходила. Вот с этим самым котом! – гаркнув Лисий.
Стара глузливо розвела руки:
– Ищите, соколики, может, найдете.
– Слушай, а, может, и бабку тоже, того! – запропонував Ваньок. Він вже спорожнив свій фужер і хрумтів соковитим яблуком.
Стара з цікавістю подивилась на нього.
– Что, милок, так сильно женщин любишь? – спитала вона.
– Конечно, – осклабился Ваньок, – особенно, когда они кричат. Вы, х..хлушки, так сладко кричите. Наверное, вам нравится? Чтобы втроем или вчетвером?
– Спроси у сестры, понравилось ли ей? Если, конечно, успеешь, –- відповіла стара.
Ваньок кинув огризок яблука старій в обличчя. У нього, дійсно, була молодша сестра – їй було лише чотирнадцять і він вбив би любого, хто б сказав в її сторону криве слово. Зараз він укокошить цю стару мавпу, що наважилась згадувати його дівчинку.
Але у нього задзвонив телефон. Він витяг його, ті відійшов побалакати.
Його колеги між тим теж випили та взяли по яблуку. Алкоголь був добрий, швидко та гаряче розливався по всьому тілу.
– Че то я не понимаю, Батя, куда же делась та телка? Она, блять, точно сюда заходила. Через чердак что ли ушла? Так чердака нет! Видно же, что пол крыши снесено. Хороший прилет был.
– А подвал?
– Там все завалено.
– Не ищи чужую женщину. Поищи лучше своего сына, – знов пробурмотіла стара. Лисий хотів вже добряче врізати її, але тут роздався відчайдушний крик. Волав Ваньок.
– Как умерла?!
Всі повернулись до нього. У пацана обличчя було білим, немов сніг. Він дослухав те, що йому казав хтось в трубці, потім повільно поклав її на стіл.
– Мою малую изнасиловали. Она шла домой. И не поздно было. Ее затащили на стройку. Нашли утром. Умерла в больнице.
Вони повернулись до старої. Але за столом вже нікого не було. Лише чотири розірвані карти з зображенням королів.
У Лисого теж задзвонив телефон. Телефонувала дружина.
– Да! – сказав він у слухавку та почув істеричні ридання своєї жінки. З уривків слів стало зрозуміло, що їхній чотирирічний син пропав і його ніхто не може знайти вже декілька годин.
Бобр, почувши його телефонну розмову, дістав свого телефона та почав набирати номер. Він телефонував дуже довго, але абонент чомусь не відповів.
– Все эта старая дрянь! Это она что-то сделала, – бурмотів він, роблячи відчайдушні спроби додзвонитися до когось, мабуть, дуже важливого для нього.
– Хватит орать, – скривився Батя, з усіх сил стримуючи себе, щоб не почати телефонувати матусі. – Бабку мы встретили только что. А все это произошло либо вчера, либо несколько часов назад.
Раптом Ваньок, що тупцював десь у кутку, намагаючись змиритись з жахливою новиною, голосно закричав. Він зігнувся навпіл та охопив руками живота.
– Больно! – простогнав він. – Так больно!
Вони підбігли до нього, але відсахнулися. Ваньок качався по підлозі та горлав так, немов у нього в животі палало полум’я. На роті у нього виступила слина, що пінилась та лопалась міхурами.
– Похоже на отравление, – прошепотів Бобр. – Что он пил?
– То же, что и мы, – мрачно відповів Батя. – Бабка нам что-то подсунула.
– Но мы же еще не катаемся по полу?
Батя ногою распахнув двері, через які вони увійшли до квартири. Сходи та провали квартир дивились на нього вороже.
– Там кто-то есть, – прошепотіл йому на вухо Бобр. Батя озирнувся. Його солдат стояв поруч, на лобі зібрались крапельки поту.
– Тебе тоже херово? – спитав Батя. Сам він нічого такого не відчував.
– Скорее страшно. Ваньок там катается и так орет, что невозможно слушать.
З квартири, дійсно, доносились відчайдушні крики малого.
– А Лысый?
– Ему не до этого. Он там своим корешам названивает, чтобы они малого помогли найти.
– А ты?
– Я не дозвонился.
– И не дозвонишься, милок, – пролунав голос старої. Вона стояла в отворі квартири на прикінці корідору та глузливо дивилася на них. На плечі у неї сидів кіт.– Твою барышню случайно переехал пьяный мудила. Жаль, красивая была девушка.
Бобр загорлав й кинувся на стару. Та навіть не сіпнулася, щоб відійти – хлопець майже добіг до неї.
Але тут нявкнув кіт й зверху на Бобра впав величезний шматок стелі, прямо на голову. Бобр звалився та щез під хмарою пилу. З-під кам’яної плити потекла цівка крові. Батя побачив, як ноги його товариша смикнулися наостанок та обм’якнули.
Стара зазирнула в діру, що утворилася.
– Хорошо ваша артиллерия поработала, – глузливо сказала вона. – бомбили пару дней назад, а последствия ударов происходят сегодня.
– Ты кто такая? – він намагався кричати, щоб сховати страх. Ще ніколи йому не було так страшно.
– Я живу тут. Вернее жила, пока вы не пришли. Хорошо жила. Теперь буду жить в другом месте. А вы не будете.
Десь позаду пролунав крик. Кричав Лисий. Батя обернувся та побачив, що з-під дверей квартири, яку він щойно зачинив, валить чорний дим.
– Окурок, наверное, не туда бросил. Разволновался, бедняга, узнав, что с его сыном случилось, вот и покурил. Неудачно.
Чоловік з усього розмаху плечем ударив у двері. Потім ще раз й ще. Марно. Двері стояли, немов кам’яні.
– Не старайся, дверь хорошая, бронированная, перед войной ставили.
Чоловік спробував ще раз штовхнути двері, але раптом відчув, що не може зробити й кроку. Ноги, ніби приросли до брудної, засипаної кам’яною крихтою й склом підлоги. Він повільно осів на неї.
З-за дверей продовжували лунати відчайдушні волання Лисого. Стара з котом повільно пройшла повз чоловіка, що лежав на підлозі, гидливо відсмикнувши поділ сукні, щоб не дай боже не торкнутися.
– Ты ведьма?
– Ведьма, милок, еще та ведьма, – буркнула стара під ніс.
– Моя мать? Что с ней? – просипів чоловік. – Она тоже умерла?
– Нет, твоя мать жива. Ей еще долго жить. Довольно мучительно. Особенно, когда она узнает про твою гибель. Помочь ей будет некому – ведь больше родных у нее нет. Доживать будет в нищете. Не переживай, она сама будет звать к себе скорую смерть, после того, как узнает, что ее сын – насильник и убийца.
– Я выполнял приказ… – відчайдушно прошепотів чоловік. – За что?
Відьма різко обернулася. Риси її обличчя попливли та крізь них проступили знайомі риси молодої жінки.
– За что? А ты вспомни, за что!
І він згадав.
…Темна розкурочена квартира. По кутах валяється кілька неживих тіл. Ваньок застібає штани та посміхається. Лисий з байдужим виглядом палить цигарки – він своє вже отримав. Бобр ще зайнятий кимось у кутку – звідти лунають його задовільнене сопіння та чиїсь здавлений стогін. Йому, командиру, це все не цікаво. Він зайнятий оглядом речей, відбираючи найцінніше.
Несподівано роздерта жінка, що лежить біля ніг, розплющує очі та шепоче:
– Скільки в святу землю впало зерен жита – Стільки разів буде, тебе, враже. вбито…
М’якнув кіт. Молода статна жінка переклала його з плеча на руки й наостанок глянула на чоловіка, що лежав біля її ніг.
– Не нужно тебе было приходить к нам. Не нужно было обижать женщин. Любая из нас может оказаться ведьмой. И лежать тебе в собственном говне и думать о том, как ты нехорошо поступил. Ну прощай, милок.
– Ведьма, – прошепотів чоловік. Це єдине, що він міг зробити. Дим, що валив з-за дверей, уже наповнював його легені, а розпечені двері пихали жаром. Незабаром вогонь прорветься й дістанеться до його знерухомленого тіла. Криків Лисого вже не було чути. Щасливчик…
Відьма востаннє глянула на нього і глузливо посміхнулася:
– Буде тобі, враже, так як відьма скаже…
Їхній БТР знайшли за пару годин.
– Не понял. А где команда? – запитав один із тих, хто прийшов у зруйноване ними місто.
– По бабам пошли, – реготнув другий.
– Что, тут еще бабы остались?
– Да воон одна, смотри.
Серед руїн будинків, серед куп цегляного та залізного сміття брела жінка. Красива молода жінка у якої на плечах сидів чорний як ніч кіт.
Завойовники, що прийшли до міста, переглянулися й одночасно посміхнулися.
– Ну пошли, пообщаемся, – висловив один з них спільну думку.
Десь над головою глузливо прокричала сойка.
Десь серед каміння темною стрічкою прослизнула змія.
Десь далеко прогримів грім.
Українська земля зустрічала тих, що прийшли та принесли смерть.
Отрутою. Вогнем. Сталлю.
Зустрічала смертю.
©Ірина Подгурська
фото з мережі