Волосся дибки. “Чоловік ховав доньок у коморі в зерно”. Історії медиків зі звільненої Херсонщини…
Черкаські медики “екстренки” поділилися досвідом роботи на деокупованій Херсонщині. Про емоції місцевих та речі, залишені росіянами.
“Усі почуті історії запам’ятаються надовго”
У лікарнях, які вдалося зберегти, був доступ до води і світло (хоч і не завжди). Люди ж набирали воду з криниць. У маленьких населених пунктах взагалі світла не було. Оселі опалювали грубами.
Люди виходили на звук. Жінки все кидали, згукували сусідів. Люди виходили нам на зустріч, плакали і дякували, що ми приїхали. Розказували свої історії, проблеми. Усі почуті історії – запам’ятаються надовго. Наприклад, траплялося так, що місцеві не могли приготувати собі їжу, їхні рідні виходили в пошуках харчів і не поверталися. Одна жінка розповідала, що її сусіди під час обстрілів сховалися у погріб. Потім проходили окупанти і просто туди кидали гранату. Так загинула вся родина. Таких історій тисячі. І від кожної – просто “мурахи” по тілу.
Люди боялися спати. Окупанти здебільшого приходили до них уночі. Крали. Крали автомобілі, мотоцикли, їжу. Знущалися.
Багато жінок переживали за своїх дітей, особливо – за дочок. Це такі історії, які навіть не хочеться розповідати. Один чоловік своїх дітей ховав у коморі в зерно, коли приходили росіяни. Там стояв контейнер і він їх просто зерном присипав. По селу ходили російські солдати і люди боялися. У них дівчатка. Ми всі розуміємо…
“По телевізору показують маленький шматок того, що там насправді”
Це був наш перший досвід на деокупованих територіях. Уявити собі не могли, що там відбувалося. Коли поверталися у Черкаси, тільки уявляли, що довелося пережити людям. Бо по телевізору показують маленький шматок того, що там насправді. Якщо дивитися на все там… Не знаємо, хто хоче такого. Дякую ЗСУ, що вони не пішли далі іщо їх потроху вибивають.
Коли повернулися в Черкаси, то перший час ще дивилися по тротуарах і під’їздах, чи немає мін і розтяжок.
Якби нам запропонували поїхати ще на деокуповані території, ми б точно погодилися. Ми там потрібні більше, ніж тут в деяких випадках. Коли буде наш Крим і буде потрібно – поїдемо на наш Крим. У Луганськ, Донецьк – також.