“Після виселення УПЦ МП зі Спаського собору ми вивезли 14 причепів сміття”, – керівниця “Чернігів стародавній” Наталія Реброва…

Генеральна директорка заповідника “Чернігів стародавній” Наталія Реброва в інтервʼю УНІАН розповіла, як московська церква занедбала старовинні храми міста за 30 років користування, та чи реально ці пам’ятки внести до списку ЮНЕСКО,пише уніан

Національний архітектурно-історичний заповідник “Чернігів стародавній” обʼєднує унікальні обʼєкти української історичної спадщини давньоруських і козацьких часів. Серед них – Спасо-Преображенський (ХІ століття), Троїцький (XVII століття) собори та Єлецький монастир (ХІ століття), які мають національне значення та з 90-х років минулого століття перебували в безоплатному користуванні Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ (МП)). Тільки торік її позбавили права займати два перші храми. Нині аналогічне рішення суду є і щодо третього об’єкту.

УНІАН поговорив із керівницею заповідника Наталією Ребровою про залишену УПЦ МП “спадщину”, стан памʼяток, перспективи подальшого використання майже тисячолітніх храмів та внесення історичних памʼяток Чернігова до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Пані Наталіє, в травні ви очолили заповідник, але робота для вас не нова, адже до цього ви керували Національним історико-культурним заповідником “Гетьманська столиця” в Батурині. Якими викликами вас зустрів Чернігів?

Національний архітектурно-історичний заповідник “Чернігів стародавній” має свою специфіку і додає відповідальності, адже обʼєднує 26 пам’яток національного значення. У Батурині всього п’ять пам’яток, окремі з них є новоствореними. До того ж, “Чернігів стародавній” може похвалится тим, що тут розташовані п’ять пам’яток домонгольського періоду. Це унікальна спадщина всієї України, величезна особливість установи й відповідальність.  Разом з тим, це й потреба значних коштів для збереження та розвитку, особливо під час війни.

На момент вашого призначення Спаським і Троїцьким соборами УПЦ МП вже не користувалася – пам’ятки були опечатані. Яку спадщину церква залишила по собі в стародавніх храмах?

Так, спеціальною комісією під керівництвом Міністерства культури за участі заповідника собори були опечатані в жовтні 2023 року. Коли я прийшла на роботу, всі об’єкти були зачинені. І заповідник мав сім судових справ різного рівня розгляду з релігійними громадами, які намагалися відстояти своє право на безоплатне користування ними.

Річ у тому, що Спасо-Преображенський храм був захоплений Московським патріархатом ще в 90-х роках, потім, під цей акт захоплення, були схвалені відповідні рішення. Троїцький собор був переданий у ті ж роки. І вони весь цей час користувалися ними на свій розсуд, безоплатно,  з порушенням усіх норм чинного пам’яткоохоронного законодавства.

Можу констатувати, що Спасо-Преображенський собор перебував у жахливому санітарному стані. Ми з нього вивезли 14 тракторних причепів сміття (з підвищеними бортами!), лише з правої вежі собору зібрали 20 мішків посліду голубів… Ми залучили клінінгові компанії Чернігова для очищення собору по першому колу.

Клінінг працював там, де було можливо. І де необхідно – працюють наші реставратори. Нам готові допомогти фахівці із заповідника “Софія Київська”, які, маючи досвід і найвищу кваліфікацію, разом із нашими реставраторами готують програму відновлення живопису собору. Сьогодні розписи виглядають, як великі темні плями. Лише після роботи реставраторів ми можемо бачити красу біблійних сюжетів, написаних у XVIII столітті.

У комплексі Троїцького монастиря ситуація трохи краща, але недобра, оскільки там здійснено чимало різних перебудов. Вони робились на власний розсуд, з абсолютним ігноруванням фактів, що це – унікальні пам’ятки XVII-XVIII століть, та норм чинного законодавства, як слід поводитися у цих спорудах. Там без будь-яких погоджень зроблено навіть втручання в інженерні мережі…

За дуже короткий час, спільними зусиллями, нам вдалося відкрити Спасо-Преображенський собор для відвідувачів. Зараз працюємо в Троїцькому монастирі – там дуже складна система інженерних комунікацій. Наші фахівці розбираються в ситуації, щоб ми могли підготувати світло, воду, опалення до зими. Єдиною проблемою є кошти, необхідні для цього. Ми співпрацюємо з Міністерством культури та очікуємо на взаєморозуміння.

Ви згадали про кілька судових справ, пов’язаних з пам’ятками. На яких етапах ці справи перебувають зараз? Чула, що за рішенням суду громада УПЦ не може перебувати і в Єлецькому монастирі…

Ще кілька судових розглядів тривають.

Якщо говорити про Єлецький монастир – це ще одна історична споруда домонгольського періоду, яка, за рішенням суду, забрана з користування релігійної громади. На початку липня позов заповідника “Чернігів стародавній” до управління Чернігівської єпархії УПЦ був задоволений в повному обсязі постановою Північного апеляційного господарського суду. Цей позов передбачав повернення майна та усунення перешкод ним користуватися шляхом виселення релігійної громади з комплексу споруд Єлецького монастиря.

Адже, хоча релігійна громада втратила право перебувати в монастирі в 2021 році, поки що вони користуються територією та деякими спорудами. Спостереження за станом собору здійснюють наші працівники: тільки ми маємо ключі і доступ до сигналізації цього об’єкта. Зараз чекаємо на оприлюднення судового рішення та сподіваємось, що релігійна громада його виконає.

Найбільшого відновлення потребує Спаський собор, це помітно навіть ззовні. Як ви бачите цей процес? Чи реально через суд звернутися до попередніх орендарів про відшкодування завданих збитків?

Питання справедливе, я ним цікавилася, але не маю на нього відповіді, адже законодавець на той час передбачив для Московської церкви безоплатне користування храмом. Вона протягом 30 років використовувала княжий собор ХІ століття та не виконувала договір у частині необхідності його утримання в належному стані, проведення реставраційних робіт. Тобто, нічого не ремонтували, хоча, як користувачі, були зобов’язані. Жодна копійка не буле спрямована навіть на прибирання собору – стан окремих його елементів засвідчив, що за 30 років цього не відбувалось. Нічого не було зроблено, окрім засмічення. Мабуть, для них це було комфортне середовище існування.

Наразі для забезпечення найнеобхідніших потреб собору потрібно 5-7 млн грн. Собор розташований у долині й потрібно зробити відсікання води, адже великою проблемою є замокання стін і через це вони можуть руйнуватися. Схожі проблеми довелося вирішувати заповіднику “Софія Київська”, тому ми з ними консультуємося.

Крім того, необхідне проведення археологічних досліджень, адже навколо собору є князівські поховання і робити реконструкцію без досліджень неможливо…

Ми розуміємо, що реставрація Спаського собору буде тривалою, бо це науковий процес, що не допускає динаміки і суєти. Ми робитимемо це системно, однак стан живопису такий, що очевидно, цих робіт нам вистачить на 10 років.

Ви ініціювали проєкт #SaveSpas_together, розкажіть про нього докладніше.

Це була моя ідея з перших днів роботи. Щоб навести лад у соборі, потрібен ресурс. Колектив заповідника готовий був працювати – прибирати, замітати, знімати павутиння, виносити сміття, мотлох, яким був наповнений чи не кожен закуток. Проте нам були потрібні миючі засоби, різне приладдя, на що в нашому бюджеті кошти не передбачені. Тому в своїх перших інтерв’ю я зверталася до чернігівців з проханням допомогти.

Цей проєкт виник трохи спонтанно, але на наші звернення ми отримували реакцію. Люди по-різному долучалися – хтось допомагав фізично, хтось давав транспорт, матеріали тощо. Ця ідея отримала назву #SaveSpas_together, і це засвідчує: разом ми багато зможемо.

До речі, на благодійних засадах ми виконали надзвичайно важливу роботу – обробку дерев’яних конструкцій Спаського собору протипожежними засобами. Цього вимагає законодавство, та й в умовах війни протипожежна безпека є надзвичайно важливою. До нас долучилися люди, які оплатили проєкт протипожежної сигналізації, зараз він проходить експертизу. Для його втілення знову потрібні кошти – 250 тис. грн, і ми маємо благодійників, готових допомогти.

Знаю, що Чернігів відвідували відомі українські митці, які також долучилися до цієї ініціативи. Ця практика продовжуватиметься?

Так, завдяки діяльності в Батурині я маю досвід, контакти й авторитет. Тому, звертаючись до журналіста Акіма Галімова, підприємця і мецената Олексія Шереметьєва, художника Володимира Тарана, я сподівалася на підтримку. І вони мої сподівання підтвердили своєю участю, матеріально чи публічно, як приміром, рок-гурт KOZAK SYSTEM.

Ще один крок – візит співачки ONUKA до Спаського собору. Це початок нашої співпраці. Сподіваємося, що це буде проєкт, зрозумілий українцям і міжнародній спільноті. ONUKA вже давно входить до ТОП-українських виконавців за кордоном. Зважаючи, що сума, необхідна для збереження пам’яток Чернігова, дуже суттєва, зібрати її під силу лише із залученням міжнародних благодійників.

У наших планах – проведення великого заходу, який об’єднає багатьох відомих людей, захід такого рівня, як втілили в столиці колективи заповідника “Софія Київська” та Національного музею Івана Гончара цієї весни. В ньому вже зголосився взяти участь відомий бандурист Тарас Компаніченко.

Також ми почали співпрацю з одним із авторитетних приватних музеїв — Музеєм становлення української нації. Планується відкриття виставки цього музею в будівлі Чернігівського колегіуму…

Згодом ми назвемо всіх благодійників, які долучаться до ініціативи #SaveSpas_together.

Зараз Спаський собор відкритий для відвідувачів. Чи плануєте відкрити Троїцький собор? Чи будуть ці храми музейними закладами, чи їх знову передадуть в оренду релігійним громадам?

З моєї точки зору, Спаський собор має залишитися для кожного українця, і зараз немає жодних підстав розглядати питання про передачу храму в користування будь-якій релігійній громаді. Цю думку поділяє і Міністерство культури України.

Щодо Троїцького собору, наразі немає конкретної відповіді. Держава взяла на себе відповідальність за цей комплекс у складі 16 пам’яток, усвідомлюючи його історичне значення і необхідність збереження. На сьогодні важливо забезпечити функціонування усіх інженерних мереж і охорони обʼєктів Троїцького монастиря, які можна вважати заповідником у заповіднику.

Про внесення історичних памʼяток Чернігова до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО розмови тривають, ймовірно, з кінця 90-х. Чи варто це робити зараз? Які переваги матиме місто чи заповідник, якщо цей статус вдасться отримати?

Потрапити до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО — це стати в один ряд з найкращими світовими зразками архітектурних та історичних пам’яток. Це моя мрія — щоб “Чернігів стародавній” потрапив до спадщини ЮНЕСКО. Можливості, які надає внесення до Списку ЮНЕСКО, дають тільки позитив.

Але досвід попередніх спроб трохи деморалізує й сіє зневіру. Адже ця історія справді має 30 років і не має логічного завершення. Ба більше, демонструє відсутність взаємодії різних інституцій, гілок влади.

Втім, на мою думку, вікно можливостей, яке маємо сьогодні, необхідно використати. У 2023 році воно було ширшим, і якби Чернігів схвалив необхідні рішення, то був би почутий. Зараз це складно. Найпершим у русі до включення у Список спадщини ЮНЕСКО є рішення місцевої влади.

До речі, у зв’язку з цим часом згадують про обмеження на будівництво у зоні, яка може потрапити до цього списку. Проте всі обмеження в охоронних зонах “Чернігова стародавнього” й так передбачені національним законодавством. Внесення до списку ЮНЕСКО не збільшить обмеження, оскільки залишимося в національному правовому полі, але це спонукає державу бути більш уважною до дотримання пам’яткоохоронного законодавства.

До війни Чернігів робив акцент на розвиток туризму, і принаймні туризм вихідного дня тут процвітав. Чи зможемо ми повернутися до напрямку формування міста як одного з туристичних центрів України після війни?

Так, я бачу такі перспективи. Позитивне значення має близькість до столиці, непогані логістичні рішення, а тепер ще й усвідомлення більшістю українців необхідності знати свою історію, зацікавленість у власному минулому.

Війна змусила світ почути про Україну та українців. Мій двоюрідний брат, який проживає за кордоном, сказав, що як тільки закінчиться війна приїде в Україну з дорослим сином, який ніколи не був на батьківщині батька, аби той побачив гордий і незламний український народ.

Тому після війни турист до Чернігова точно повернеться. Це місто неможливо не любити, ним неможливо не захоплюватися. Я, як не чернігівка, можу вам це підтвердити.

Ірина Синельник