Мамо, тобі не здається, що в 72 роки таке витворяти – то вже занадто! – Коли ненька повідомила мені про свої плани – я вухам своїм не повірила. Розумію, що життя коротке і всіляке таке, але всьому має межа бути. Врешті, що ж люди скажуть?

Останнім часом з моєю мамою щось коїться. А почалось все два роки тому, коли не стало тата. В нього раптово стався інсульт. Ненька дуже важко все те пережила, батько був хорошою людиною і дуже дбайливим чоловіком. Мама жила, як у Бога за пазухою і я теж.

За життя тато збудував гарний будинок, заощадив чимало грошей.

 – На старості я не хочу бідувати, будемо подорожувати світом, як справжні європейські пенсіонери! – казав він.

Та не судилося насолодитися татові пенсією. Я дуже боялась, що мама не зможе з цим змиритися і сама змарніє. Та минуло кілька місяців і вона дуже змінилася. Накупувала собі молодіжного одягу, по салонах почала ходити.

 – Мамо, звідки гроші на все це?

 – Доню, я не хочу як твій тато, тому вирішила витрачати вже і зараз.

Я якось подумала, що це гарне рішення. Онуки вже доволі дорослі, я з усім справляюсь, нехай ненька живе для себе. Скільки тих років нам відведено. 

Та згодом я почала помічати, що мама вже якось перегинає. У свої 72 роки вона має доволі гарний вигляд, але нащо робити яскравий макіяж і вдягати доволі коротку спідницю. Це якось недоречно, погодьтеся. Та нещодавно вона прийшла до мене не сама:

 – Познайомся, це Віктор, мій друг.

– Чудово, і які у вас плани?

 – Ми поїдемо разом у подорож! Так, як ми з твоїм татом планували.

Тут мені стало якось ніяково, та вирішила цього не виказувати. Чи мама не розуміє, що це мій тато збирав ці гроші, а тепер вона з іншим їх витрачатиме. Не подобалось мені й те, що Віктор на десять років молодший за неньку. Це якось дивно.

 – Мамо, а скільки ви вже разом?

 – Два місяці, та в нашому віці інакше дивишся на час, гаяти його не можна.

 – Він гроші якісь на тебе витрачає?

 – Так, звісно, і вечері наші оплачує, і квіти дарує.

 – То він оплатить наші подорожі?

 – Е, ні, так багато він не може, мусить внукам допомагати. І взагалі, то я його вмовила зі мною поїхати, він не планував. Але доню, ну зрозумій, іншої нагоди в мене не буде.

 – Чого? Візьми онуків і поїдь з ними на море! Нащо чужого чоловіка возити?

 – Мені з Віктором добре і я вже все вирішила.

Мені прикро і водночас страшно за маму. Хто знає, що це за чоловік. Може він виманить в неї гроші та десь там втече в Європі. Не можу я так довіряти. Ще й постійно думаю, як на це б відреагував тато? Невже така поведінка нормальна?