– Ми не будемо вчитись з ними в одній групі й все! Як треба – викличемо телебачення! – Ректор страшенно злякався, почувши про розголос. Почав нас вмовляти бути лояльнішими, адже нові студенти бачили чимало біди, приїхали з Запоріжжя. Та ми вирішили стояти на своєму і хай би там що – вигнати цих новачків бодай з нашої групи, а краще й з вишу!
Я завжди пишалась нашим університетом, тому що заклад популяризував патріотичні настрої. Та цьогоріч на мене й моїх одногрупників чекав неприємний сюрприз. Наприкінці вересня нам повідомили, що нас об’єднають з групою студентів, котрі раніше навчались у юридичному виші в Запоріжжі. Це всього 13 осіб. Ми не думали, що це проблема, навіть раділи, адже багато одногрупників виїхало за кордон, група в нас доволі мала стала.
Та в перший же день розчарувались. Річ у тім, що усі новачки виявились російськомовними. Лише уявіть, жодний рідною не говорив. Ба більше, вони почали вимагати у викладача, аби пояснював матеріал російською.
– Перепрошую, вчіть українську! Я не перекладатиму!
– Ми нє понімаєм тєрмінологію.
– А як ви збираєтесь працювати в Україні юристами?
– Як і всі!
І якщо ще на заняттях вони хоч якось намагалися використовувати рідну, то на перервах спілкувались російською, ще й вмикали пісні та різний відео-контент знятий ворогами й на тій огидній мові.
– Ви розумієте, що ви їм гроші робите? А тоді за ці гроші купують ракети, котрі руйнують ваше місто, вбивають ваших рідних.
– Ой, нє начінай! Что за брєд! Пол Украіни на русском говоріт і нічего!
Тоді я не витримала. Запропонувала одногрупникам зібрати підписи та піти до ректора з вимогою, аби цих людей перевели у іншу групу, або ще краще заклад.
Ректор нас прийняв, та почав розводити руками.
– Ну ви лиш подумайте. Ми тут у безпеці, а вони всіляке бачили. Треба бути поблажливішими до них! З розумінням ставитись?
– Та скільки вже можна того розуміння? Ми не будемо з ними вчитись і все. Як треба – підемо на телебачення!
– От лиш не треба підіймати цей ураган, зачекайте! Вони поступово перейдуть на українську, от побачите!
Він почав благати, не робити розголос, адже зараз такі часи і це зашкодить закладу і всіляке таке. А я вважаю, що залишати все, як є не можна категорично. Адже ці студенти продовжують вперто захищати мову ворога. От порадьте, як бути? ЩО робити?