Ну що ти накручуєш ситуацію? Це ж просто пропозиція моєї мами. Що тут такого поганого? – виправдовувався чоловік. Не так я уявляла закінчення новосілля. Нарешті ми купили омріяну квартиру, зробили ремонт та почали задумуватися про діточок. Але ці всі плани перекреслила свекруха…
Ми після одруження мріяли про власне житло, однак на батьківщині не вдавалося наскладати необхідну суму, тому вирішили, що чоловік поїде на заробітки. Я не дуже хотіла його відпускати, однак розуміла, що іншого виходу в нас немає, не будемо все життя в орендованій квартирі, до того ж зараз поки молоді, маємо більше здоров’я, загалом поїхав Павло, а я залишилася тут.
Вже через чотири роки придбали квартиру на околицях міста — дві кімнати. Варіант мені не дуже подобався, однак нам ще потрібні були кошти на капітальний ремонт, тому не шикували. Ще за рік привели квартиру до ладу, і нарешті настав час нашого переїзду — я була на сьомому небі від щастя. Одразу почала готуватися до новосілля.
Моїх батьків вже давно немає, тому з гостей були лише родичі чоловіка — свекруха Віра, його сестра з чоловіком та молодший брат з дружиною. Свекруха була власницею трикімнатної квартири, і проживала вона зі своїми дітьми та їхніми сім’ями, всі вони не покидали батьківської оселі, лише моєму чоловікові вдалося вирватися з-під маминого крила. Не розуміла, як десять людей можуть проживати в одній квартирі, але мені не було до цього діла.
На новосілля я приготувала багато страв, але недорогих, оскільки після ремонту не мала можливості шикувати. Зробила овочеву та сирну нарізку, салат з редиски, моркву по-корейськи, придбала оселедець, пюре з котлетами на гаряче, зварила ще бульйон й подала з млинцями, однак моїм гостям нічого не подобалося. Розкритикували, що немає м’ясної нарізки, бульйон їм був прісний, салат не такий смачний, як у Віри Степанівни. Я дуже ображалася, оскільки застілля перетворилося на справжнє ток-шоу: всі поголовно порівнювали свекруху зі мною.
Віра Степанівна і невістці, і доньці також часто дорікала, однак всі ми не звертали на це увагу.
Під кінець вечора, чи то на жарт, чи на правду, але родичі чоловіка почали сперечатися, хто з них переїде жити до нас. Я сказала, що в цій квартирі ми будемо проживати наодинці, нам ніхто не потрібен, на що почула гнівну відповідь:
– Ти думаєш, ми в тебе будемо запитувати? Якщо з сином щось трапиться, я є його спадкоємиця й можу спокійно жити тут.
Я була шокована з того, які думки у свекрухи. А чоловік просто сидів мовчки й не став сперечатися з мамою.
– Давайте переїду я, тоді в мою кімнату поселите своїх дітей, — сказала свекруха доньці.
Дітям сподобалася така пропозиція, вони вже подумки збирали речі матусі. Тут я схопилася з-за столу й почала кричати:
– Ніхто до нас не переїде! Ніхто!
Насправді і донька, і син свекрухи мають непоганий дохід, можливо, заробляють більше, ніж ми з чоловіком,
Просто сім’ї Люби і Сергія мають непоганий дохід, більший, ніж наш з чоловіком. Правда, вони не економлять, часто ходять в ресторан, їздять на моря, а ми все спільне життя відкладаємо копійку до копійки, а вони не хочуть нічого змінювати. Я не хочу терпіти свекруху у своєму будинку, довгий час мріяла про те, щоб стати господинею у власному домі, а тут таке.
Ще й чоловік заїкнувся:
– А чому ти проти? Нічого не станеться, якщо матір з нами буде жити, тобі щось допоможе!
Свекруха задоволено дивилася на мене:
– Ні, – відрізала я. – Тільки через розлучення.
Не знаю, що буде з цього далі, але я вирішила, що рішення змінювати не буду.
Що Ви думаєте з цього приводу?