Ветеран АТО: Вова, я дивлюся на те, що зараз відбувається, і ось що мені все це нагадує…
Вова, я дивлюся на те, що відбувається, і все це мені нагадує ситуацію у дворі провінційного напівкримінального району.
Живе в сусідньому дворі повний ган*он Воха. Ху*ло повне. Верховодить купкою таких же відморозків. Пріблатненний, і не визнає ніяких «понять», хоча любить про них поговорити.
Двір твій він не любить. Щемити намагається давно. Але досі йому якось опір давали, і обламували.
Раніше ти сам у Вохин двір ходив часто. На гітарі там грав, фокуси показував. І він тебе не чіпав. Тому, що «прикольний дурник». Розважає.
Але потім ти підріс, пацани в армію пішли, хтось виїхав, і якось ти виявився старшим у дворі, така біда. Ну просто язик у тебе підвішений. На гітарі можеш, та баечку прикольну розповісти. І понти у тебе царські — цього не відняти.
Ну, коротше, якось ти «першим пацаном» став таки. І на общак дворовий сів. Він ще тоді повним був, солідним. І Воха щемити тебе почав по-дорослому. Не те що там, гроші з кишень витрусити, або телефон віджати.
Типу — за всіх тепер винен, і вирішуй свої проблеми. Але носити будеш скільки скажуть, і коли скажуть. І під Воху ляжеш. І двір покладеш.
Ти спочатку думав домовитися. Ну як домовитися — «в очі заглянути». Типу, по хорошому. Ти ж життя не знаєш. Ти його тільки в тупих фільмах бачив. Ну і спробував. Типу, ми тебе не чіпаємо, і ти нас не чіпай — будемо дружити.
Спочатку тебе просто на*уй послали. А потім показали хто ти, і де твоє місце. І що тепер ти «на лічильнику». Пацанів з двору відловлюють і пресують. Тому, що ти їм (старший жеж) битися заборонив. І повідбирав всі приблуди, що вони в кишенях носять.
Ось вохіна братва і вирішила, що пацани твої безмовні вівці. І двір твій — вже не той.І їх можна щемити безкарно. І пацани, навіть, трохи скиснули від такої ситуації.
А Воха-ху*ло собі в банду ще людей підтягнув. Ланци в підвал носять, арматуру заточену. І двір твій, так, ненароком, вивчають. Готуються до чогось.
Тобі, звичайно, двір злегка хвіст накрутив. Та й сам бачиш — дивляться на тебе вдома як на лайно.
І став ти, типу, змінюватися. З пацанами у дворі посидів. Типу, про їхні колишні справи згадали. Сказав їм — молодці ви. Круті. Можете.
Але приблуди не віддав. І правило «без бійки» не відмінив. Хоча вони на нього давно болт поклали.
І пішов ти по серйозним людям з інших дворів. Які раніше твоє подвір’я підтримували. Поки ти з Вохой «дружити» не зібрався.
І сказали люди «Ну ладно!». І знову пообіцяли підтримку в разі заруби.
Бачать — начебто за розум ти взявся.
І сковзаєш ти між Вохой і тими серйозними пацанами. І говориш кожному, що він хоче чути. І своїм брешеш, і чужим. А вони дивляться на тебе з погано прихованим презирством всі. І бачать, що ти навіть не баклан вже — дешевка повна. І вірити тобі — себе не поважати. І слова твої ніколи нічим не підкріплюються.
Але ще розмовляють з тобою. Тому, що двір шкода. І пацанів в ньому. І жителів, які втомилися жити в цьому «чикаго».
Тому багато хто з двору ще намагаються тобі вірити. Тому, що страшно, і в щось треба вірити.
Тільки я ось що скажу. Я ж цю механіку знаю з дитинства. Тут стрижень потрібен. І поняття правильні. Не для слабаків з понтами.
Всі ці «серйозні люди», хоч і обіцяють вписатися, але вони десь там. А Воха — ось він, поруч. І всі твої «терки зі старшими» — до першого шухеру.
Бачу я все як на долоні. Я таке тисячу разів в житті бачив.
Коли притисне тебе Воха-відморозок «тут і зараз», коли один раз юшку з носа твого пустить, коли «наїде» з усім блатним антуражем — ти ж відразу обосрешься. І здаси і віддаси все. І погодишся на все. Тому, що ніякий ти не «перший пацан». Талалайка ти дешева і боягузлива. Яка, на горе, взяла на себе відповідальність за двір.
І «старші пацани» тут уже зі впискою не допоможуть. Тому, що той, хто «добровільно нагнувся» — по будь-яким поняттям втрачає право на все.
А двір, так -лоханувся з тобою. Але арматуру точить. І пацани тебе всерйоз давно не сприймають. Розуміють, що все тепер самі.
Тільки бабки на лавочках поки ще за інерцією тебе хвалять. Коли ти, прикинутий по-модному, і злегка унюханий на гроші дворового общака — додому повертаєшся. Красунчик, кажуть. Не наркоман якись. Не барига.
Але це до пори. Поки їм двері у хаті не підпалили, скло не побили, і сумки на виході з супермаркету не відібрали.
Сумно це все. Ми ж не двір. і «за поняттями» начебто не живемо. Згідно закону людському, начебто. А виходить все як в історії про гопників.
Тому, що самі погодилися в ній жити.
Я не знаю, як і куди саме ти розраховуєш бігти, якщо нас тут почнуть валити по серйозному. Але є така штука. Відповідальність. У будь-якому світі. Навіть в провінційному дворі. Вона буде, Вова. Ти сам в це вліз.
А поки веселися. Нам ще арматуру точити. І готуватися до всього можливого. Щоб Воха зрозумів, що йому і в цей раз перепаде кривавими соплями. Що б не трапилося.
