Минулого місяця мені зателефонувала моя старенька бабуся. Вона стала скаржитися, що їй дуже важко самій, просила допомогти. Я звернулася до чоловіка, щоб ми…

Минулого місяця мені зателефонувала моя старенька бабуся. Вона стала скаржитися, що їй дуже важко самій, просила допомогти. Я звернулася до чоловіка, щоб ми щомісяця давали їй 2-3 тисячі гривень.

Та чоловік запропонував продати бабусину трикімнатну квартиру в столиці, а купити дві однокімнатні: в одній жити, а іншу — здавати в оренду за хороші гроші.

Чоловік запросив рієлтора, але у бабусі документів на квартиру не виявилося. Того вечора ми дізналися всю правду, про мою родичку.

– У нашої бабусі тільки й родичів залишилося, що я і сестра: батька нашого, її сина, вже немає, а з невісткою відносини у них відразу не склалися! – розповідає 32-річна Ольга.

– Їй зараз 76 років виповнилося, ну, важко вже одній, звичайно. Ми з чоловіком допомогти особливо не можемо – у нас дитина, кредит, живемо далеко від неї. Грошей немає, і фізично теж не наїздишся у таку далеку дорогу. А ось сестра орендує квартиру в столиці, недалеко від нашої бабусі. У свій час все поруч з нею крутилася, допомагати навіть взялася, а потім вони посперечалися і вона, таке враження, що забула дорогу до старенької. Бабуся тепер дзвонить мені, плаче. Не справляюся вже я зараз одна, каже. З молодшою сестрою Ларисою добрих відносин у Ольги немає, і що там сталося між нею і бабусею, достеменно невідомо.

– Бабуся, треба сказати, теж не ангел, вона має дуже непростий характер, – пояснює Ольга.

– Особливо зараз, в старості. Швидко дратується, нового нічого не сприймає, обожнює повчати усіх, як треба жити і хто що має робити. Мабуть, і до Лариси стала лізти з порадами своїми, як завжди. Їй не подобається, що вона в двадцять сім років живе з хлопцем, заміж не виходить, дитини не народжує. Ось, мабуть, щоб це не слухати, Лариса і перестала ходити до бабусі, хоча до цього вони нормально спілкувалися. Зі здоров’ям у бабусі, Надії Сергіївни, останнім часом справи не дуже добрі. Статура у неї велика, ходити їй важко. До старих проблем з самопочуттям, тепер додалися і нові. Звичайно, бабусі потрібна допомога, а найголовніше – грошей б побільше. Ліки коштують недешево. Продукти дорожчають, і за пенсію Надія Сергіївна може придбати далеко не все, що їй потрібно.

– Я чоловікові кажу, їй би тисяч 2-3 ще щомісяця додати, на харчування та ліки, було б дуже добре, але де їх взяти! – розповідає Ольга.

– А чоловік мені відповідає: так ваша бабуся – не бідна людина далеко. У неї, каже, трикімнатна квартира в хорошому районі столиці. Нехай продасть її і купить дві, поменше. В одній буде жити, іншу здасть в оренду, ось і вийде надбавка до пенсії. Ідея, звичайно, хороша: маленьку квартиру і прибирати легше, і пересуватися по ній. Трикімнатна квартира бабусі, звичайно, вже давно не потрібна. У дальній кімнаті вона не буває тижнями.

Але як піднести таку ідею Надії Сергіївні?

– Так просто так і сказати! – знизував плечима чоловік.

– Мовляв, є ось такий варіант, він дасть хороші плюси. Ні, так ні, господар – пан. Так – ну і добре, з продажем-купівлею ми допоможемо, у мене приятель – ріелтор хороший дуже, та ти його знаєш. Чого сумніватися їй, адже ми ж собі нічого не просимо, влаштовуємо все, як краще для бабусі. Нашої вигоди в цьому розміні немає. Ну хочеш, я сам з нею поговорю?

Ольга все-таки взяла цю непросту розмову на себе. Чесно кажучи, думала, що бабуся буде відмовлятися, але та несподівано погодилася.

– Ми залізли з нею разом в інтернет, показали, скільки така квартира, як у неї, коштує, що на неї можна купити, – розповідає Ольга.

– Виявилося – дві дуже пристойні однокімнатні квартири можна придбати за гроші, які можна отримати за бабусину квартиру. Бабуся мовчить, погоджується. Чоловік каже, я тоді Миколу, ріелтора, покличу на понеділок, нехай подивиться все, допоможе зорієнтуватися в цінах. Бабуся киває – так, клич! У найближчий понеділок в квартиру до бабусі прийшов ріелтор, все скрізь оглянув, узгодили ціну, за яку квартиру виставлять на продаж.

– А можу я подивитися документи на квартиру? – раптом запитав ріелтор Микола.

– Так там все в порядку! – махнув рукою чоловік Ольги.

– Бабуся – єдиний власник, прописана в квартирі одна, неповнолітніх немає.

– І все-таки, хотілося б поглянути на документи на квартиру! – Не зупинявся Микола.

– Хіба мало, раптом щось втрачено, відновлювати доведеться. Підготуємо зараз, поки час є, без поспіху.

– Надіє Сергієвно, а де у вас документи на квартиру? – запитав чоловік Ольги бабусю. І та стала говорити щось незрозуміле. Відправила їх шукати папку з документами спочатку в одне місце, потім в інше.

– І так по-справжньому дивується – і що, мовляв, в комоді теж немає? А ви добре дивилися, в першому ящику? – розповідає Ольга.

– А потім каже – ну, може, це Лариса взяла документи на квартиру.

Я їй – бабусю, ну не вигадуй, навіщо Ларисі документи на твою квартиру? Згадуй, де вони можуть бути. А вона – ні, точно вона брала, коли ми з нею дарчу оформляти їздили. Я навіть не зрозуміла спочатку нічого – яку ще дарчу?

А Микола каже – так, ось з цього місця докладніше. Ви квартиру другий внучці подарували? А вона – так, подарувала, і що? У Ольги є квартира! А у Лариси – нічого немає! Їй заміж виходити треба, дитинку народжувати! Микола каже – ну ось, а що ж ви мені голову морочите тоді? Я до вас їхав, витрачав свій день – про життя поговорити, чи що?

Ольга і її чоловік, треба сказати, в нітрохи не меншому обуренні, ніж знайомий ріелтор.

– Прекрасно виходить: Лариса забрала квартиру і зникла з життя своєї бабусі, – сердиться Ольга.

– А бабуся взагалі щось незрозуміле розповідає, типу вона нічого не розуміє, чому ми всі незадоволені. Нам ні слова, ні пів слова, якби не затіяли з цим обміном, так і не знали б нічого про їх вчинок. Чоловік каже, так може, бабуся не зрозуміла, що зробила? Я кажу – все вона зрозуміла! Хотіла квартиру молодшій внучці подарувати, щоб та діток народила, у нас же з тобою житло є, кредит взяли, ну і що! Ну, раз так, нехай тепер, якщо що, Ларисі своїй і дзвонить. Ольга вирішила, що «після такого» допомагати бабусі вона більше не буде.

– Нехай допомагає той, хто квартиру бабусі собі забрав! – твердить вона.

– Незрозумілий тільки спектакль із запрошенням ріелтора. Миколі, мабуть, не звикати, це його робота. А ми якось переживемо це і забудемо. А бабусі своїй я допомагати більше ніколи не буду, нехай до Лариси лише звертається.

Після того бабуся на Ольгу образилася, усім знайомим розповідає, яка вона невдячна онучка.