Бачу, що не всі зрозуміли до кінця… Тому люди, які думають, що все буде, як було «до» – помиляються. Не буде. Всі «до» зметені, зпалені, знuщені, зтерті…
Я все ж таки хочу розкрити думку глибше, бо бачу, що не всі зрозуміли до кінця.
Якщо дивитися на війну з точки зору фізики та анатомії, то війна – це просто змагання з метання шматків металу у людські тіла.
Але зрозуміло, що війна – це щось більше за шматки металу. Це щось більше за фізику, за історію, за анатомію і біологію, це більше за підручники стратегії і більше за всі науки разом узяті.
Війна – це сплав всього вивченого і невивченого, це найскладніший екзамен для нації, це те, що відбувається на всіх рівнях буття одночасно.
І зрозуміло, що є велика спокуса зв‘язати війну з часом і сказати – собі або людям – приблизно такі слова: «Ось є лінія часу, ось у цій точці почалася війна, а раз є точка, в якій почалася війна, то має бути точка, в якій війна завершиться, і все буде так, як було раніше, до тої, першої точки. Все повернеться і стане, як було до.»
Але воно не повернеться. В якомусь сенсі з війни не повертається ніхто, навіть ті, хто був в тилу. Бо війна – це не тільки про те, щоб потрапити шматком металу у чиєсь тіло і не дозволити, щоб метал потрапив у твоє. Війна це про інше. Війна – це про все.
Тому люди, які думають, що все буде, як було «до» – помиляються. Не буде. Всі «до» зметені, зпалені, знищені, зтерті.
Тому що війна – це не про метал в тілі. Це про метал в очах.
Тому краще зрозуміти це зараз. Те, що ніхто з нас вже ніколи не зможе остаточно повернутися з війни. Повернутися у «до». Повернути того себе, що був тоді. Все змінилося. Всі змінилися. Просто хтось змінився менше, а хтось змінився більше. Змінився цілий всесвіт, і не помічати це – дурість.
Навіть коли шматки металу перестануть вражати людські тіла, війна не скінчиться. Ви будете знати, що вона тут. Що вона поряд. Що вона чекає.
Ви будете бачити війну щодня у дзеркалі.
