Льотчик-ас, все життя на службі… Засновує свій бізнес. І от, коли все це вже працює як годинник, приходять добрі люди і кажуть – віддавай…
Дуже українська історія.
Військовий, офіцер, все життя на службі. Льотчик-ас, командує ескадрильями. Кінець 90-х, армію розвалюють і літати вже майже немає на чому. Він змушений звільнитись.
З нуля з дружиною засновує бізнес, вчаться на власних помилках, розвивають до повноцінного магазину.
Але льотчик завжди хоче в небо.
Він знаходить колишній маленький аеродром, весь в руїнах і день за днем відновлює.
Аеродром це дорого, дуже дорого. А льотчик не олігарх. Тому всі сімейні кошти йдуть на відновлення, не рік і не два.
12 років. Своїми руками.
І от, аеродром відновлено, побудовано ангари, злітна смуга.
Прилітають льотчики зі всього світу, організовано авіагурток для дітей, проводяться авіаційні фестивалі та змагання. Він катає безкоштовно дітей, людей з інвалідністю, навчає літати ветеранів АТО, організовує міжнародні злети авіаторів, до сотні літаків на рік.
Він не заробляє на цьому, а тільки вкладає. Для нього це волонтерська історія, але містечко заробляє і завдяки льотчику оживає.
І от, коли все це вже працює як годинник, приходять добрі люди і кажуть — віддавай.
І починаються кола судів, рішень депутатів міськради, юридичних паперів та іншої бюрократії. Коло за колом.
Вже другий рік, на виснаження.
Цей льотчик дав мені небо і навчив літати.
Ігор Петрович Табанюк. Людина з великим, добрим серцем.
Я звертаю увагу держивних діячів, журналістів, активістів та правозахисників. Він не просто льотчик, він популяризатор авіації номер один в Україні. Його ім’я вже вписано в історію світової авіації. Але він беззахисний перед свавіллям місцевих рейдерів в Коломиї.
Для розуміння масштабу особистості гляньте сюжет UkraЇner про нього від Bogdan Logvynenko.
Льотчик справедливо зайняв своє місце в світовій історії авіації. Тепер залишилось знайти для нього справедливість тут.
В нашій дуже українській історії.