Навіть поховавши сина, який розбився на літаку, Табанюк продовжував марити небом : Історія життя легендарного військового пілота, який зaгuнув в авіакатастрофі…
28 липня 2021 року на Івано-Франківщині сталася трагедія. Близько 13.40 на один із житлових будинків у селі Шепарівці впав легкомоторний спортивний літак. Із вогнем, що спалахнув на місці авіатрощі, пожежники боролися понад годину. Ніхто з чотирьох людей, що перебували у літаку, не вижив.
А згодом стало відомо, що у цій катастрофі загинули троє іноземців-пасажирів та пілот – найдосвідченіший військовий льотчик України Ігор Табанюк. Через 40 років після першого польоту небо його таки забрало.
Професійний льотчик, інструктор та співвласник аеродрому малої авіації в Коломиї Ігор Табанюк свій перший політ здійснив у далекому 1981 році. Син пілота та онук військового, він марив небом із дитинства.
“Коли полетів на навчальному літаку Л-39 з інструктором, тоді був найбільш пам’ятний політ. Я прагнув до цього три роки, не міг пройти медкомісію. Запам’ятався тому, що від переживання текла кров із носа, і я не міг її зупинити”, – розповідав сам Табанюк журналістам “Суспільне Карпати”.
Як і батько, молодий Ігор теж обрав військову авіацію. Щоправда, вступити до льотного училища він зміг лише з четвертого разу – від хвилювання кожного разу під час проходження медкомісії перед вступом він “зрізався” на кардіограмі.
Втім, зрештою Табанюк таки опинився серед курсантів Чернігівського авіаційного училища, яке успішно закінчив. Був на “ти” з L-39, МіГ-21, освоїв Як-28, Су-24 МР…
Після випуску служив в Угорщині, Азербайджані. А у 1985 році по службі переїхав разом із дружиною Оксаною у місто Коломия, де впродовж 6 років був командиром ескадрильї, а згодом – заступником командира полку з льотної підготовки. Тут, у затишному західноукраїнському місті, родина й осіла.
У 2002-му Ігор Табанюк закінчив службу у званні полковника. Льотчик першого класу з нальотом у понад тисячу годин залишив армію, бо не зміг миритися з поширеним тоді у війську принципом “я начальник, ти дурень”: останньою крапкою для Ігоря став конфлікт із перевіряльником зі штабу через надумані претензії останнього до конспектів лекцій досвідченого пілота – спочатку через мову, а потім – через три пропущені коми… Табанюк сам написав рапорт на відставку.
Але залишивши армію, від неба Ігор відмовитися не зміг. І паралельно з розбудовою родинного бізнесу з продажу керамічної плитки та сантехніки взявся розвивати вже цивільну авіацію.
Почалося все з парапланів. Створивши у Коломиї гурток парапланеристів, Ігор Табанюк з однодумцями почав мандрувати Україною та світом.
“Марив авіацією. Снилися польоти. Зайнявся парапланерним спортом, швидко освоїв технологію польотів, знайшов однодумців. У 2009-му ми подалися на міжнародні змагання до Індії. Це гірська частина країни, район Гімачал Прадеш. Там належні умови для ширяльних польотів. Прилетіли заздалегідь, щоб потренуватися”, – згадував Ігор у розмовах із журналістом “Голосу України”.
Ця подорож ледь не стала для нього останньою. Під час одного з польотів параплан Ігоря потрапив у “ротаційний” потік повітря – і впав на скелі. Чоловік дивом вижив – і 6 діб із травмованим хребтом, під дощем та снігом, без їжі та зв’язку провів у кам’яній пастці. І поки пошуковці шукали тіло пілота (всі були переконані, що Ігор загинув), а дружина Оксана оббивала пороги міністерств, аби розшукати чоловіка живим чи мертвим, – він намагався полагодити параплан та визначити оптимальний маршрут.
Врятував Табанюка індійський пілот гелікоптера, колишній військовий льотчик Ровіндор Сінгх, який здійснив ризиковану посадку однією лижею на край скелі, де перебував Ігор.
“…Відчуття, що врятований, – просто неймовірне! Уперше зрозумів, що не помру. Душа заспівала, коли приземлилися в Палампурі. Мене фотографують, а я не можу спинити сльози, спілкуюся телефоном із дружиною… Відтоді залишилися теплі почуття вдячності. Той аеродром у горах — унікальний. І нам треба такої пошуково-рятувальної служби, хоч Карпати менш небезпечні”, – згадував згодом Табанюк.
Комусь подібний досвід назавжди відбив би охоту сідати за штурвал. Але Табанюк, відновившись після травми, знову піднявся в небо.
Уже наступного року він розпочав створювати аеродром у Коломиї на базі залишків цивільного аеродрому з напіврозваленими приміщеннями та зарослою злітною смугою. Разом із партнером-однополчанином Табанюк придбав легкомоторний літак “Зодіак-601”. Із часом льотний парк суттєво розрісся, а на коломийський аеродром потяглися пілоти-початківці, яких Ігор вчив літати. Серед “вихованців” Табанюка – Дмитро Комаров, Олександр Шумський, Марія Берлінська.
Паралельно Табанюк встигав займатися справами заснованої ним же ГО “Прикарпатська дитячо-юнацька спортивна асоціація малої авіації”.
“Весь цей час активно розвиваємося. Провели 10 авіафестивалів Drive for Live Fest. Щоразу масштабніші, учасники навіть із-за кордону… Нарощую матеріальну базу, придбав літаки, провів комунікації. Охорона, пожежна водойма, зони відпочинку. Пропагуємо малу авіацію серед молоді, вишкіл пластунів…” – ділився досягненнями Табанюк ще навесні цього року.
Любов до польотів він передав двом своїм синам – старшому Ігорю та молодшому Денису.
Молодший, здавалося, повною мірою перейняв талант батька – попри юний вік, він швидко опанував усі типи літаків. І, як і тато, мріяв про військову авіацію.
А у вересні 2013-го сталася трагедія.
“Того дня ми з Денисом відпрацьовували вищий пілотаж, і ввечері син мав повертатися до Києва, якраз одружився. Денис запропонував опрацювати з техніком низову посадку. Я погодився, але з умовою: по два польоти з почерговою посадкою. Роблять ще й п’ятий. Чую удар… На висоті 30 метрів літак звалюється, зачіпає електричні дроти.
Коротке замикання — падають і згоряють обидва… Для мене це горе на все життя. Син забрав мою смерть. Виню себе, що дав дозвіл на ці польоти. Рік після трагедії був страшним відчуженням. Старший син Ігор, теж пілот, узагалі охолонув до польотів. Заради Дениса продовжую цю справу”, – розповідав згодом Ігор Табанюк.
На момент загибелі його синові було всього 24 роки.
Після загибелі молодшого сина Ігор Табанюк ще багато разів піднімався в небо. Він продовжив розвивати аеродром “Авіаколо” (таку назву для батькового дітища вигадав Денис, скоротивши словосполучення “Авіація Коломиї”), організовував авіафестивалі та проводив благодійні польоти…
За словами відомого ведучого-мандрівника Дмитра Комарова, який був другом Ігора Табаннюка, льотчик був найкращим у своїй справі в Україні. Він просто жив небом і мріяв розвинути в Україні малу авіацію і робив для цього можливе та неможливе. Сім’я Табанюків повністю віддавала себе улюбленій справі та прищеплювала любов до авіації іншим. Команда Комарова і Табанюка свого часу встановила рекорд України, відвідавши максимальну кількість аеродромів (33) за 3 дні.
Він до останнього не міг уявити життя без неба, яке дарувало йому моменти найвищого щастя і стало причиною найбільшого горя.
Сьогодні Ігор Табанюк піднявся у небо востаннє.