Нещодавно я повертався з Києва поїздом додому. У вагоні побачив те, що змусило мене замислитися. На верхній полиці спав боєць. Видно, що лиш-лиш з передка, великий рюкзак та форма. А на нижній полиці – безтурботна дитина, яка спокійно спить. Хлопчик їхав кудись зі своєю мамою і ні про що не хвилювався….

Нещодавно я повертався з Києва поїздом додому. У вагоні побачив те, що змусило мене замислитися.

Два фото.

На першому – безтурботна дитина, яка спокійно спить. Хлопчик їхав кудись зі своєю мамою і ні про що не хвилювався.

На другому – чоловік в уніформі. Боєць. Він спить в жилеті на грудях та з берцями на ногах. Через три годин підйом. Його вже чекають в частині. Далі буде розподіл, після якого почнеться війна.

Страшно й сумно.

Однак я з впевненістю можу сказати, що той солдат їде на війну, аби такі, як цей малюк могли безтурботно насолоджуватися своїм сном. Аби він ріс, вчився, створював свою сім’ю. Аби його життя пройшло на території рідної країни, де панує мир та злагода.

Ми повинні дякувати бійцям за те, що наші діти можуть спокійно спати. Велика шана і вічна пам’ять тим, кого вже з нами немає. Герої не вмирають! Вони живуть у наших серцях!.

Слава Україні! Героям Слава!

А ви згідні з думкою автора?