Після застілля свекруха, як зазвичай, пробралась на кухню. Там у глибоких тарілках було кілька салатів і м’ясо на столі залишилось. А в холодильнику стояв великий торт. Те, що почала робити свекруха мене відверто розізлило. І тому я не стала мовчати. Сподіваюсь на вашу підтримку.
Свекруха Ганна Петрівна прийняла мене в сім’ю, як рідну і щоразу нахвалює мене перед чоловіком. Однак один факт мене дуже хвилює. Зараз розповім, у чому справа.
Щоразу після кожного застілля свекруха забирає всі страви зі столу і складає собі в контейнери.
– То щоб не пропало, – пояснювала свекруха.
– Нащо зайвий раз готувати їжу, якщо вона вже є?
Я ж на свята по-особливому готуюсь. Мені теж неохота, щоб ця їжа пропала. Та нам би з чоловіком на три дні стало. А свекруха навіть на Різдво нічого не привезла. На Великдень взяла лише кілька яєць, а після кожного застілля все собі забирає. Я ж біля плити стояла цілими днями!
Їжу я завжди готую сама, ніколи не замовляю в кулінарії. На свята особливо стараюсь віднайти якісь нові рецепти, щоб було і смачно, і цікаво.
От і цього року вирішили відзначити нашій Надійці іменини. Їй уже 5. Покликали гостей і, звичайно, свекруху. Всі прийшли з якимось хоч невеличким подарунком. Ганна Петрівна ж нічого не принесла:
– Іменини – то не день народження, – виправдовувалась вона.
Ми особливо не готувались. Я зробила кілька салатиків. І тортик дитині спекла, вона Наполеон любить. Надійку всі вітали, ми з Ігорем купили їй набір скетч-маркерів. А хрещені – набір для малювання в темряві. Ну і звісно, по шоколадці. Наша дівчинка дуже любить малювати. Думаю, вона стане художницею!
Після застілля свекруха, як зазвичай, пробралась на кухню. Там у глибоких тарілках було кілька салатів і тарілка з м’ясним на столі залишилась. А в холодильнику стояв великий торт. Яка мене злість охопила, коли вона почала те все собі пакувати! Ну ще добре, салати – вони довго не постоять. Але коли дійшла до торта черга, я не стрималась:
– Хоч дитині лишіть шматочок. Вона за столом лише скуштувала.
– Мамо, ви могли б хоча б попросити. Думаєте, ми б вам не дали торта? – і собі вступився Ігор.
– А дітям не можна багато солодкого! Так ви її й привчили!
Тоді я вже вирішила, що не поступлюся:
– Ці страви ми будемо їсти завтра. А ви вже за столом вдосталь наїлись. Я їх готувала і для себе з чоловіком.
– Тобі шкода для старшої людини куска хліба? Ми все, як зі Степаном йшли в гості, нам у дорогу щось давали.
Свекруха на нас дуже образилась. І по телефону сину поскаржилась, що вперше приїхала додому з порожніми руками і тепер мусить сама варити їсти. Не розумію, що це за звичка – після застілля все собі загрібати. Скажіть, хіба так можна?