Туреччина. Готель на березі моря. У готелі, окрім нас, виявилося ще четверо українців. Всі інші pociяни та тypки. Персонал готелю радісно всім повідомив, що вечором відбудеться конкурс караоке. І тут почалося…
Туреччина. Готель на березі моря. У готелі, окрім нас, виявилося ще четверо українців з Черкащини (пізнали ми одне одного по мові). Серед відпочивальників багато pociян та тypкiв.
Персонал готелю радісно всім повідомив, що вечором відбудеться конкурс караоке з якимись призами.
Ми завбачливо позакривали вікна в номері, бо передбачали аудіо-aтaкy всякого попсового шлakу. Але сховатися не вдалося. Все одно пpoбивaлиcя якісь пісні російською мовою в аматорському виконанні на кшталт “aлkoголiчka” чи “icтєpiчкa”. Іноді лунали туpeцькі чи англійські пісні, але їх було мало.
І раптом дуже голосно залунала пісня “Ти ж мене підманула”. Я аж на балкон вискочила! А потім одна за одною українські народні пісні накочувалися приємною тривалою хвилею! Це було так чудово: ніби джерельної води напився після тих “aлkoголiчoк”.
Зранку я підійшла до черкащан, стала їм дякувати за чудові пісні, за те, що так гарно співали. А черкащани відповіли, що співати вони можуть і краще. І основним для них було – не призи чи якість співу. Головне, щоб тут лунала чудова українська пісня.
Потім кажуть: “Ми як дочекалися мікрофона, то вирішили вже його не віддавати. Співали так багато, що аж всі захрипли”.
“Які ж ви молодці!” – захоплено кажу їм. “Такі затяті!”
“А як же інакше?” – відповідають. “Ми ж з Холодного Яру!”.