Вночі до мене здалеку приїхав друг. Каже, спати не ляжу, поки не розповім, що зі мною в поїзді сталося …

Друг вночі приїхав здалека. Сумки закинув і пішов на кухню чаї ганяти. Сну, каже, ні в одному оці, поки не розповім, як доїхав, не заспокоюся.

Отже, далі від його особи:

«Ледве встиг на поїзд, сумки на бігу закидав, але встиг. Протискуюся по коридору і молюся, щоб мою нижню полицю зайняли: ненавиджу їх, завжди їжджу нагорі, щоб мене ніхто не чіпав. Молитви були почуті: на моїй полиці угніздився пацан років десяти, повний, щокатий, доглянутий такий, прилизаний. Поруч мати, сумку його розбирає.

На другий нижній полиці сидить дівчина років двадцяти, в старому светрі, штанцях і яскравих блакитних сланцях. Читає, на метушню нуль уваги.

Я погляд жінки зловив і сказав таке: “Будь ласка”. Мені не шкода полки, але для пристойності запитати могли б. Вона фиркнула і відвернулася.

Бухнула сумку поруч з дівчиною, почала розбирати і ультимативною тоном сказала:

“Дитинко, я тут розташуюся, поруч з дитиною, ти не проти?”

Видно, їй теж випала верхня.

“Проти …” – пролунав повний якогось позаземного дзену і спокою голос.

Дама на секунду розгубилася, але схаменулася і продовжила розбирати речі. “Я повинна стежити за Михайликом, раптом з ним щось трапиться, а зверху злазити довго. Облишмо лаятися і поміняємося “.

“Не поміняємося …” Я думав, вона зараз почне говорити, що спеціально бронювала місце заздалегідь, що це не її проблеми і бла-бла-бла.

Але ні. Дівчина просто повернулася і лягла спиною на баул дами, як на подушку, не випускаючи з рук книгу. Дамочка від несподіванки рвонула сумку, звільнивши місце, і міс Дзен розляглася на ньому на весь зріст.

“Скотина малолітня” – чітко пробурчала жінка і, поставивши сумку на столик, полізла нагору.

Звідти вона незабаром дуже вдало впустила гребінець дівчині прямо в лоб. Міс Дзен, не відволікаючись від читання, скинула гребінець на підлогу. Перші дві години дороги дама кректала, бурчала, демонстративно незграбно спускалася з полиці, щоб витерти Михайлику сопельки і відрегулювати його теплообмін, розстібаючи і застібаючи жилетку. Але незабаром, зрозумівши, що міс Дзен класти хотіла на її муки то влаштувалася нагорі і задрімала.

Ще пару годин ми провели у відносному спокої і навіть умиротворенні. Я познайомився з Михайликом, розвів його на пару партій в морський бій, в дурня – нормальний, в принципі, пацан виявився, тільки залюблений.

Міс Дзен читала, відмовившись від зовнішнього світу. Вечоріло. Дама прокинулася і почала журитися з приводу того, що її синочок, мабуть, помирає від голоду. Михайлик, недавно вточив зі мною пару сосисок в тісті, здивовано знизав плечима. Мовляв, раз мама сказала, значить, і правда голодний. Якраз тоді доля повела міс Дзен до вбиральні.

Повернувшись, вона виявила, що їй залишили невеликий закуток біля вікна, а решта сидіння було заставлено контейнерами, термосом і Михайликом. Дама, перехопивши її абсолютно флегматичний погляд, все ж подумала, що, нарешті, пройняла нахабу, тому переможно заявила: “Столик внизу, і ми маємо повне право сидіти тут, ми ж не всю полку зайняли!”.

Нітрохи не зніяковівши, Міс Дзен пройшла на своє місце, затишно влаштувалася там і спрямувала свій погляд в розмиту рухом нескінченність. … Під кінець вечері Михайлик, нагодований так, що аж з вух лізло, вирішив, що негоже іншим голодувати, і поділився з Міс Дзен вареним яйцем. Та, як не дивно, взяла …

І тут мати, вирішивши, що “нічого розбазарювати продукти на будь-яку шелупонь”, дборгнула Михайлика, приземлила того назад, і шльопнула Міс Дзен по руці. Ось тут я вже було подумав, що стіна незворушності впаде, але знову помилився: Міс Дзен повернула яйце на стіл і зі словами “Все ваше” витерла руки об дамину спідницю.

Що там почалося …

Дама як чекала, поки щось лопне міхур обурення. Розмахуючи руками, вона завела сольну арію “Вокзальна хамка, уродка, недоношена!” У своїй тираді вона як душу виливала, обравши Міс Дзен першопричиною бід людства в цілому і своїх зокрема. “Через таких, як ти, сучка, ніколи і нічого не йде так, як треба”

Лють застеляла їй очі, закипав мозок, і, коли контроль над собою був остаточно втрачений, дама штовхнула Міс Дзен, та так, що та приклалася головою об стінку, правда хоч легенько. Штовхнула і затихла, з нетерпінням чекаючи реакції.

“Фас!” – подумав я. Таке стерпіти було вже не можна.

Якби Міс Дзен почала скандалити або розпускати руки, образ незворушності назавжди розчинився б у моїй свідомості. Але вона не розчарувала.

Повільно, але разом з тим неминуче вона нахилилася до жінки, нібито збираючись щось сказати їй на вушко … І СМАЧНО, мокро, ВІД ДУШІ лизнула ЇЇ, від підборіддя до ЛОБА, ЧЕРЕЗ ОКО, розмазуючи КОСМЕТИКУ, залишивши БЛИСКУЧИЙ слинявий СЛІД. Лизнула! …

Ефект був нищівний і миттєвий, як від транквілізатора: дама затихла і почала кінчиками пальців мацати щоку … Потім згребла Михайлика, закинула його на свою полицю і помчала вмиватися. Міс Дзен витерла рот серветкою і вишукано промокнула куточок.

Дане дійство вже було розраховане на мене, і, бачить бог, я не втримався і поплескав. За всю поїздку дама не промовила ні слова в її сторону. Так само мовчки вони з Михайликом покинули вагон на своїй станції.

А Міс Дзен знову заглибилася в книгу. Весь її вигляд говорив про те, що вона покинула цю реальність і повернеться ще не скоро. Торсати я її не став »