Я нічого тобі не повинна. Ти вважаєш себе таким добродієм, але життя з тобою було не мед. Ми давно чужі люди

Я за першої можливості пішла від чоловіка, бо він не цінував всього, що я робила і лише докоряв за кожної нагоди.

Я з багатодітної сім’ї , тому, коли вийшла заміж за Іллю, то переїхала до нього. Ми кохали одне одного. З боку ще й виглядало, що мені сильно пощастило, бо переїхала до трикімнатної квартири й маю гарного чоловіка. Ілля теж в це свято вірив.

Я виховувала сина, який у нас народився за два роки сімейного життя. Будучи в декреті, я продовжувала працювати, а потім відразу вийшла на роботу. Жодного дня у чоловіка на шиї не сиділа.

Зі свекрухою у мене були хороші стосунки, тільки хворіла вона дуже. Я її доглядала і намагалась не обтяжувати роботою. Тому всі хатні справи були на мені.

Чоловік з кожним роком все частіше повторював:

– Ти маєш бути вдячна, що я тебе з тих злиднів витяг. Як тільки захочу, то кращу за тебе знайду. На твоє місце тисячі прибіжать.

Мені прикро було це чути, а Ілля знав, що мені нікуди йти, тому користувався цим.

Йшли роки, а я мовчала і терпіла. Ілля все більше відчував себе господарем та права качав.

Свекруха померла, син закінчив школу та переїхав до Києва. Там відразу знайшов роботу і повідомив, що додому не повернеться. Більше мене нічого не тримало.

– Я їду за кордон – кажу.

– Якщо ти таке зробиш, то ми розлучимось – самовпевнено заявив Ілля.

– Нічого не маю проти, роби як знаєш.

Я поїхала. Поки я працювала, Ілля оформив розлучення. Тепер він знову бажаний холостяк з великою квартирою.

Моє перше прагнення було допомогти сину з житлом, але Вадим чудово сам заробляв, тому від моєї допомоги відмовився. Він сам придбав квартиру.

Тоді я почала відкладати для себе на оселю. За кілька років назбирала кругленьку суму та купила будинок і зробила там ремонт.

Ілля як про це дізнався, то приїхав і почав казати:

– Ми стільки років разом прожили, я тебе зі злиднів врятував, то ти з вдячності повинна до мене повернутись і доглядати мене.

– Я нічого тобі не повинна. Ти вважаєш себе таким добродієм, але життя з тобою було не мед. Ми давно чужі люди.

Він не міг повірити, що я чогось досягну без нього, бо вважав, що як розлучиться зі мною, то я пропаду.

Ілля і досі сам. Ніхто до нього жити не прийшов. Ні краща за мене, ні така, як я.

У мене в житті все чудово. Я нарешті насолоджуюсь ним, а не терплю. Маю чоловіка, він італієць. Мені зараз 54, Роберто – 55.

Запам’ятайте, чоловіки, що ваш шлюб триває, доки того хоче дружина і терпить усе. Коли її терпець уривається, вона обов’язково знайде вихід і покине вас. Тоді то ви і зрозумієте, що втратили.